Французька Індія
 | Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (вересень 2020) |
Французька Індія, офіційно Établissements français dans l'Inde[a] (укр. Французькі поселення в Індії) — загальний термін для позначення колишніх французьких володінь в Індії. До них належали Пондішеррі, Караїкал[en] і Янаон[en] на Коромандельському березі, а також Мае[en] на Малабарському березі і Чанданнагар в Бенгалії. Вони були de facto включені до складу Республіки Індія в 1950 і 1954. Їхня загальна площа становила 526 км², з яких 293 км² (56%) припадало на Пондішеррі. Французи також володіли декількома loges («ложами», крихітними допоміжними торговими станціями) в інших містах, але після 1816 британці відкинули всі французькі претензії на них.
Бенгалія Коромандельський берег Гуджарат Малабарське узбережжя Орісса[en]
Найперша французька експедиція в Індію, ймовірно, відбулася за часів правління Франциска I, коли кілька купців з Руану відправили два кораблі для торгівлі в східних морях; вони відплили з Гавру, і більше про них ніхто нічого не чув. У 1604 році одна компанія здобула патент від короля Генріха IV, але проект провалився. У 1615 році була видана ще одна ліцензія, і два кораблі вирушили до Індії — повернувся лише один.
Відомо, що з 1658 року французький лікар і мандрівник Франсуа Берньє (1625–1688) 12 років був особистим лікарем Великого Могола Аурангзеба. Одночасно з ним постачанням на європейський ринок алмазів з Індії завідував французький негоціант Жан-Батист Таверньє
Під заступництвом кардинала Рішельє в 1642 році була створена Французька Ост-Індійська компанія. При Жан-Батіст Кольбер вона була реорганізована і в 1664 році відправила експедицію на Мадагаскар. У 1667 році Компанія відправила іншу експедицію під командуванням Франсуа Карона[en], яка в 1668 році досягла Сурата і заснувала першу французьку факторію в Індії. У 1669 році перс Маркара, що супроводжував Карона в його експедиції, заснував іншу французьку факторію в Масуліпатамі. У 1673 році з дозволу Шайста-хана — набоба Великих Моголів в Бенгалії — було засновано Чанданнагар. У 1674 році французи отримали Валікондапурам від султана Біджапура, і так було засновано Пондішеррі. У 1720 році англійці захопили французькі факторії в Сураті, Масуліпатамі і Бантамі.
Перший губернатор Пондішеррі — Франсуа Мартін[en] — перетворив його з невеликого рибальського села на процвітаюче портове місто. В Індії французи постійно конфліктували з голландцями та англійцями. У 1693 році голландці захопили Пондішеррі і сильно його укріпили. Французи отримали Пондішеррі назад в 1699 році відповідно до умов Рейсвейкського мирного договору, що завершив війну Аугсбурзької ліги.
У 1723 році французи окупували Янам, в 1725 — Махе, а в 1739 — Карікал. З 1742 року політичні мотиви стали затьмарювати торгові вигоди. Усі факторії були зміцненні для оборони. У першій половині XVIII століття під управлінням талановитих губернаторів Пондішеррі помітно виріс і розвинувся. Відомий французький губернатор Пондішеррі і Французької Індії Жозеф-Франсуа Дюплекс[en] після свого прибуття до місця служби в 1741 році почав плекати плани створення Французької імперії в Індії, але його начальство не проявило до цього інтересу. Французькі амбіції зазнали конфронтації з британськими інтересами, і в Індії почався період політичних інтриг і військових сутичок. Під командуванням маркіза де Бюссі-Кастельно[en] армія Дюпле успішно контролювала зону між Хайдарабадом і мисом Коморин. Проте в 1744 році до Індії прибув англієць Роберт Клайв, який поклав кінець мріям Дюпле.
Після поразки і провалу мирних переговорів в 1754 році Дюпле був відкликаний до Франції. Попри угоди між Францією і Англією про невтручання в місцеву політику один одного, інтриги тривали. У 1756 році французи підмовили бенгальського набоба Сірадж-уд-Даула напасти на британський Форт-Вільям в Калькутті. Це призвело до битви при Плессі, де англійці вщент розгромили як набоба, так і його французьких союзників, і поширили свій вплив на всю Бенгалію.
Щоб повернути втрачене і викинути англійців з Індії, з Франції був посланий Лалл-Толендаль[en]. Він прибув до Пондішеррі в 1758 році, спочатку досяг деяких успіхів і навіть спалив форт Сент-Девід у Куддалорі, проте допущені ним стратегічні помилки призвели до втрати району Хайдарабада, битві при Вандаваші і облозі Пондішеррі 1760 року. У 1761 Пондішеррі був знесений англійцями в помсту до основи, і пролежав у руїнах кілька років. Франція отримала Пондішеррі назад відповідно до Паризького мирного договору 1763 року. Новий губернатор Жан Ло де Лористон[fr] знову відбудував Пондішеррі. Згодом, під час наступних війн між англійцями і французами, Пондішеррі не раз переходив з рук в руки.
У 1816 році, після закінчення Наполеонівських війн, французькі володіння в Індії були повернуті Франції. Відповідно до декрету від 25 січня 1871 у Французькій Індії з'явилися виборна Генеральна Рада (Conseil général) і виборні місцеві ради (Conseil local). Згодом структура місцевого управління була трохи змінена, адаптуючись до місцевих умов.
Після здобуття Індією незалежності в серпні 1947 року постало питання про возз'єднання з Індією французьких володінь. Поселення в Мачіліпатнамі, Кожикоде і Сурат були передані Індії у жовтні 1947 року. Відповідно до договору між Францією та Індією, підписаним в 1948 році, жителі інших французьких територій в Індії мали визначити своє політичне майбутнє самостійно. Губернаторство Чандернагоре було передано Індії 2 травня 1950 року, і 2 жовтня 1955 приєднано до штату Західна Бенгалія. Анклави Пондішеррі, Янам, Мохе і Карікал де-факто були передані Індії 1 листопада 1954, утворивши Союзну територію Пондішеррі (у 2006 році назва була замінена на Пудучеррі), проте де-юре об'єднання Французької Індії з Індією відбулося лише в 1963 році, коли французький парламент ратифікував цей договір.
З середини XIX-го століття у Франції розвинулося переконання, що п'ять крихітних поселень, що були повернені Британією після наполеонівських воєн, були залишками "величезної імперії", створеної Дюпле у XVIII-му столітті. «Наша величезна імперія Індії була зведена до п’яти поселень», — писав французький економіст і поборник колоніальної експансії П’єр Поль Леруа-Больє[en] в 1886[4]. Атлас, опублікований в 1930-х, описав ці п’ять поселень як «залишки великої колоніальної імперії, яку Франція створила в Індії у XVIII столітті»[5]. Перед цим історик французької Індії після 1816 описав їх як «уламки імперії» та «останні залишки величезної імперії, втраченої назавжди»[6]. Однак Франція ніколи більше не мала, ніж п'ять поселень, відновлених в 1816 році. Історик Французької Індії та архівіст Альфред Мартіно[en], який також був губернатором Французької Індії, зазначив, що повноваження, надані Дюпле над Карнатиком в 1750, не слід тлумачити. як передачу суверенітету, як писали більшість істориків, враховуючи, що Дюпле став, так би мовити, лише лейтенантом індійського суби, який міг відкликати свою делеговану владу, коли йому було зручно[7]. Філіп Одрер, історик Французької Ост-Індської компанії, також писав, що Дюпле контролював ці території через складну систему договорів і союзів, систему майже феодальну за своєю природою, території, які охоронялися гарнізонами з французькими командирами, але не були анексовані та не перетворені на протекторати[8].
Попри ці пояснення відомих істориків, шкільні підручники продовжують навчати, що з Паризьким договором 1763 Франція «втратила Канаду та Індію». З цього приводу Габріель Пісс зауважує, що найрозкішніша епоха Французької Індії, епоха Дюпле та Бюссі, «сприяла розміщенню Пондічеррі в колективному несвідомому французів, більшою мірою відповідно до величі їхніх мрій, ніж до блиску реальності. Від епопеї Дюпле залишилася мрія: у XVIII столітті Індія мало не стала французькою...»[9].
- ↑ У Франції вона був широко відома як les Comptoirs de l'Inde. Власне кажучи, хоча, comptoir є торговою станцією, тоді як п’ять французьких поселень були цілими містами з околицями, а не просто торговими станціями.
- ↑ Не так поширена, як англійська
- ↑ як Комісар
- ↑ як Верховний комісар
- ↑ Paul Leroy-Beaulieu, De la colonisation chez les peuples modernes, Librairie Guillaumin et Cie (2nd edition, 1886), p. vi
- ↑ Kathryn Dale, France’s Lost Empires. Fragmentation, Nostalgia and la fracture coloniale, edited by Kate Marsh and Nicola Frith, Lexington Books, (2010) p. 37
- ↑ Jacques Weber, Les établissements français en Inde au XIXe siècle (1816-1914), Librairie de l'Inde Éditeur (1988), p. 24-25
- ↑ "Elle n'entraînait pas le droit de l'exercice de la souveraineté, ainsi que l'ont écrit presque tous les historiens; Dupleix ne devenant en réalité que le lieutenant, ou naëb, du soubab; celui-ci conservait le pouvoir éminent et pouvait à sa convenance retirer sa délégation" Alfred Martineau, Dupleix, sa vie et son œuvre, Société d'éditions géographiques, maritimes et coloniales (Paris 1931) p. 168-169
- ↑ "Dupleix mène une grande politique visant à contrôler un vaste territoire, il s'agit bien de contrôle et non d'annexion, ni même de protectorat; c’est un ensemble compliqué reposant sur une série de traités et d'alliances et sur l'installation de garnisons commandées par des officiers français. [...] C'est un système très souple de caractère presque féodal" Philippe Haudrère, Présence française en Inde et dans l’Océan indien, in Présences françaises outre-mer (XVIe-XXIe siècles), Philippe Bonichon et al., Karthala (2012), tome 1, p. 245
- ↑ Gabriel Piesse, Le transfert des comptoirs de l'Inde, 1954-1963 - Présentation (1), Centre d’information et de documentation de l'Inde francophone, cidif2.go1.cc/index.php/lettres-du-c-i-d-i-f/38-lettre-n-26-27/160-26-013.
